Леся Українка

Давня весна

Була весна весела, щедра, мила,
     Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
     За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло —
     Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
     А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всіх настала,
     Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
     Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене
     Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
     Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині
     Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
     І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде
     Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
     Як та була, що за вікном цвіла.

1894 року.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle