Хочеш знати, чи справді було
Те, що так колись пишно цвіло,
Що на серце наводило чари,
Світ вбирало в злотисті примари,
Те, що сяло, мов чистий кришталь,
А безжалісне й гостре, як сталь.
Приторкнутись ти хочеш близенько,
Придивитись до нього пильненько,
Скинуть з нього покраси й квітки,
Одрізнити основу й нитки,-
Адже часом найкраща тканина
Під сподом просто груба ряднина.
Залиши! Се робота сумна,
Не доводить до правди вона.
Глянь, смереки зеленії коси
Повбирались у ряснії роси.
Не питай, чи то справді роса,
Самоцвітна, всесвітня краса,
Чи то, може, те сонце здурило,
В млітки дощ холодний змінило,
Або, може, то хитрий вітрець
З марних крапель сплітає вінець,
Або, може, то винна смерека,
Що показує росу здалека…