Дорога довга. Чагарi, долини,
На небi палкому нiде нi хмари.
Ми їдемо, спочинку нi хвилини.

Коли зненацька чую: "Ось Байдари!"
Дивлюся: брама, сивi двi скелини…
O, що се? Чудо чи потужнi чари?

Немов заслона впала i одкрила
Натури дивнi, краснй дари,
Шо дoсi вiд людських очей ховались.

Щоб тута жити, треба мати крила!
Вже люди, певне, вiд тії пори
Тут не живуть, як з раєм попрощались.

Мов невидимая рука тут положила
Границею отсiї двi гори,
Що високо до неба поздiймались.

Один зелений бескид, другий — темний.
Здалека море хвилi золотії
Шле, наче провiсть волi i надії…

Чи се той свiт, загублений, таємний,
Забутий — незабутнiй рай наземний,
Що так давно шукають нашi мрiї?..