Палкого сонця променi ворожi
На кладовище сиплються, мов стрiли,
На те камiння, що вкрива могили,
Де правовiрнi сллять, пiдданi божi.

Нi квiтiв, нi дерев, нi огорожi…
I серед пустки, наче на сторожi,
Стоїть гробниця. Тi, що в ній спочили,
Навiки в нiй своє iмення скрили.

З чужого краю тут слiвцi бували
I тiнi бранки любої шукали, —
Витає ж тута iнша тiнь, кривава:

Нi, тута не лежить краса гарема,
Марiя смутна чи палка Зарема, —
Тут слочива бахчисарайська слава!