Золототканні шати в панни,
золотообідні ридвани,
соломою їй мостять шлях,
і ходять коні в постолах.
У панни Ганни серце з воску,
її покривдити так просто:
гарячий погляд, наче стріль,
її вражає звідусіль.
У панни личко з порцеляни,
а голосок її медвяний
по краплі рясно розлива
квітневий солод — не слова.
Вона пускає бджілок з пальців,
стежину заплітає в танці,
як жар, роздмухує бузок —
кружляє хмара пелюсток…
О невблаганна, панно Ганна,
вощане серце моє тане…
За кожним віддихом летить
кохання мить, кохання мить.
Мостива пані, за тобою
дорогою йду восковою,
та грузнуть ноги, важче крок,
літає хмарка пелюсток…