У царстві спокою вивершувався світ
і птичі голоси виблискують черлено.
Лелеки молоді, почавши свій політ,
спалахують крильми і схлипують блаженно.
У промені життя струмує голос твій:
— Вертайтеся назад, минулі дні і птахи! —
Загострюється клин, зника у висоті
і зваблює тебе пірнути в небо з даху.
Не важиться нога цю землю відштовхнуть,
не важиться рука і крокви відпустити.
Хоч з обрію зліта стрілою гостра путь,
і перед злетом кінь підняв важкі копита.
Сьогодні стиснувсь час пружиною в зерні,
земля на корінцях міцніше запеклася,
і квасолини струк так посміхнувсь мені,
немовби розгадав всі таємниці часу.
І погляд повернувсь, загострений назад, —
у глибині очей опуклились мачини…
І хочеш ти сказать: — Вже скоро листопад…—
Та в горлі всі слова, мов стиснуті пружини.