Зелений луг, веселий пух
і біла конюшина.
І котиться луна за пруг —
вишнева намистина.
Не наступай на трійчаки,
на ці рослини щирі —
з-під ніг сполохані квітки
летять в осінній вирій.
Збезважся, виструнчись і ти,
візьми трой-зілля в пучки,
услідно і собі лети
над лугом однозвучним.
Над шляхом, що глухим піском
прикинувся з учора,
де спокій виріс шулячком
на стебельці прозорім.
Лети, не згадуй про слова
та імені не згадуй…
І відведи на день, на два
початок листопаду.