Григорію Савичу Сковороді присвячую

У ж е с в і т а є...
Уже світає, а ще імла...
На небі зморшка лягла.
- Як зайшла ж мені печаль!

Промінні зорі воралися у хмари.
Чую - фанфари!
- Як зайшла ж мені печаль...

Ой, не фанфари то, а сурми і гармати.
Лежи, не прокидайся, моя мати!..

Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став!
(Замість сонетів і октав).

О с і н ь
На культурах усього світу майові губки поросли.

Осінь. По містах вже о четвертій - електричні ліхтарі.
А в селі ступнів щось у десять (тінь од чабана)
додому отару женуть.

Вони казали: можна ж купити старого кармазину, сяк-так
заслати смітник і посадовити культуру (тільки
голову піддержувати треба!) - ачей вона ізнов до нас промовить.
А листя падало. І голова на в'язах не держалась.

Тоді - вскинулись в електрику. Взяли трохи цегли і
стільки ж музики. Думали - перемежениться...
А листя падало. І голова на в'язах не держалась.

На культурах усього світу майові губки поросли.

А н т и с т р о ф а
Дорослі й семилітні: "Ой, яблучко, да куда котишся".
Так. Народ у толоку, а поети в борозну.
Годі ж кривитись на фабричну: предтеча завше
Менш талановитий за Месію.

Т е р о р
І знову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина,
що казала: убивати гріх! - на ранок з простреленою
головою. Й собаки за тіло на смітнику гризуться.

Леж, не прокидайся, моя мати!
Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва,
коли звір звіра їсть?

- не прокидайся, мати...

Жорстокий естетизме! - й коли ти перестанеш
любувати з перерізаного горла? -

Звір звіра їсть.

А н т и с т р о ф а
Аероплани й усе довершенство техніки - до
чого це, коли люди одне другому в вічі не
дивляться?

Не хватайте озлоблених у тюрму; вони самі собі тюрма.
Університет, музеї й бібіліотеки не дадуть того,
що можуть дати
карі,
сірі,
блакитні...

Л ю
Сплю - не сплю. Чиюсь вволяю волю. Лю.

І раптом якось повно! Люлі-лю...

Півні (вікно) і повінь зеленого пива (крізь вікно) -
все звучить на О.

- Не розумію. "Марсель Етьєн! Марсель Етьєн!" -
кричали з прапорами. Тепер тліють в землі. Ти
кажеш - і я умру?

Геть через усе життя прослалося легато (гудок
на заводі). Годі! Заголубій і на мою долю. Люлі-лю...
І тільки пташка за вікнами: тріолями, тріолями!

- А як же краса? І невмиручість? - Пригадую
(аж смішно): повік з тобою! - заприсягала кохана. -
трагедії й драми - врешті, є консонанси.
- Вставайте! - у місто вступила нова влада!

Розплющую очі ("консонанси").

На стіні сонця густорамне вікно, як огнистий
дієз...

А н т и с т р о ф а
Іще й тоді, як безмежною водою паслися
табуни вітрів; -
іще й тоді, як гори затряслись, порепалась земля,
а по шорсткій, гострій, як мечі, траві різні поповзли
потвори -
- Хмари, на сонці хмари грались безтурботні.
Ніжні форми дитині! - витончені обриси! - кому,
кому вони були потрібні?

Дикун, наївшися сирого м'яса, довго стежив за ними
незрозумілими очима й несвідомо нюхав квітку,
подібну до будяка.

Н а й в и щ а с и л а
Одягайсь на розстріл! - крикнув хтось і постукав у
двері.

Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й добрішало
небо. А над усім містом величезний рояль грав...
І зрозумів я - настав Великдень.

А н т и с т р о ф а
Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху.
Молюсь не самому Духу - та й не Матерії.

До речі: соціалізм без музики ніякими гарматами не
встановити.

Р и т м
Коли йдуть дві струнких дівчини - ще й мак червоний
в косах -
- десь далеко! молоді планети!

Пливуть. Струнчать. Атоми утоми - на світ,
у світ із пітьми. Танцюють, куряву збивають...

Сонця
стають у коло. А від них майви по всесвіту всьому.

Дві дівчини.

А н т и с т р о ф а
Налила голодним дітям молока, - сама сіла та й
задумалась...
А по гладишці, мов з очей незрячих, сльози покотились.
Одна швидше, вперед. А друга,
мов знехотя,
за нею,
слідом...
Дві дівчини.

Е в о е!
Творці революції здебільшого лірики.
Революція єсть трагічна лірика, а не драма.
Як то подейкують.
Евое!

За плугом ходити наші нащадки готуватимуться
не менш, як зараз готуються в балетній студії. І
на людину, що не вмітиме пісні, дивитимуться як на
справжнього контрреволюціонера.
Все на світі від примружених очей.

Евое!

А н т и с т р о ф а
Приставайте до партії, де на людину дивляться як на
скарб світовий і де всі як однин проти кари на смерть.

Хай вас називають творцями за шторами, сентименталістами...
Хіба це так важно?

У нас ще й досі попіл висипають не на город,
а десь у куточок, під тин.

Х т о с к а ж е
Крапнув дощ - і всі асфальти у висипному
тифі...
Молодий новеліст: - не хочу, не можу писати! Місто
гнітить, життя нервує.
Я мовчав. Поблизу десь бомба...
- Якби отак, знаєте, на село. Скупатись, по росі
походити.
"Бий саботажника!" - прочитав я на 'дному з
плакатів.
А за нами старчихи,
простягаючи руки.

А н т и с т р о ф а
Трава росте, де захоче. Вітер шумить в калюжу наказ про
мобілізацію. Молочка! - плаче дитина, а тут же й хліба за
душею нема.

Хто скаже: що єсть контрреволюція?

Ш о в і н і с т и ч н е
Беруть хліб, угіль, цукор і так, немов до чарки, приказують:
- Ну, хай же вам Бог посилає... та щоб ми ще не раз на
вашій землі пироги їли.

А ми, позиваючи сусіда за межу, одказуємо:
- Дай Боже, дай...

Іноді так: небо ясне, а з стріх вода капле.

А н т и с т р о ф а
Праві йдуть назад, але голову намагаються держати
вперед. Ліві
мчать уперед, але голову скрутили назад.
Як не хваліть учення Христа, а все-таки й він на ослах їздив
і приймав осанну.

І с п и т
Тільки що почали ми землю любить, взяли заступа в руки,
холоші закачали... -
- ради Бога, манжети надіньте, що-небудь їм
скажіть: вони питають, чи єсть у нас культура!
Якісь цибаті чужоземці покурювали крізь пенсне.
А навколо злидні - як гудина, як гич! А навколо
земля, столочена, руда...
Тут ходив Сковорода.

А н т и с т р о ф а
Найглибший, найвеличніший і разом з тим найпростіший
зміст, укладений на двох-трьох нотах - оце і є справжній
гімн. Без конкурсів, без нагород напишіть ви сучасне "Христос
воскрес".

П о р о ж н е ч а
Умиваюсь. Вода - мов металофони. Занавіска -
вітер з прапорами!
У дворі тополі і жінки.

- Ну, кажу ж вам: місто кругом оточене.
- Ой, світе мій!
Зачинилось вікно. Ходить вода в глечику - віяло
на стелі...
- А це вчора робітники на заводах...
(- - - виразно чути канонаду).

Буде дощ.

А н т и с т р о ф а
Місто в мальованих плакатах: людина людину коле.
Читаємо списки розстріляних і дивуємось, що на
провінції погроми.

Все можна виправдати високою метою - та тільки
не порожнечу душі.

К у к і л ь
Стріляють серце, стріляють душу - нічого їм
не жаль.
...Сіло собі край вікна, засунуло пучечку в рота, маму визирає.
А мати лежить посеред вулиці з півхунтом хліба у руці...

Над двадцятим віком
кукіл та Парсіфаль.

А н т и с т р о ф а
Грати Скрябіна тюремним наглядачам - це ще
не є революція.
Орел, Тризубець, Серп і Молот... І кожне
виступає як своє. Своє ж рушниця в нас убила.
Своє на дні душі лежить.

Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?