Варфоломієві Шевченкові

Не хотіли панські діти
Мою воленьку вволити, -
Щоб мене там поховали,
Де б одраду серце мало,
Де б мучене моє тіло
Тихо тліло, не боліло,
Де б моя душа убога
Злинула колись до бога.
І прохав я, і благав я,
І на кобзі вигравав я, -
Шкода співу кобзарського!
Шкода слова козацького!

Не хотіли паненята
Послухати мого брата,
Щоб мені почет вчинити -
Китайкою мари вкрити,
Червоною китайкою, -
Заслугою козацькою.
І прохав він, і благав він,
І холопством дорікав він:
Занедбали паненята
Дорікання мого брата!

Не хотіли, та вчинили -
Китайкою труну вкрили
Та й вислали до могили,
Де співав я, сумував я,
З Дніпром-братом розмовляв я.
Не хотіли, та вчинили -
Спочиваю на могилі,
Паненятам на досаду,
Товариству на одраду,
Україні на пораду.
Спочиваю, дожидаю,
Долі-волі виглядаю...
Годі, браття, сумувати:
Ще не вмерла наша Мати!