Вислизає із горла розслаблений звук,
прилипає до пальців струна-волосина.
Все, чого не торкнешся, жадає сполук,
розкрадає тебе по краплині.
Не питаю «навіщо», питаю «чому»,
відчуваючи безглуздь і марність питання,
не минути чому нам страждання і мук,
і чому нетривалим було раювання?
Залишився в минулому меду горнець,
пам’ятає язик прохолоду від слова,
пам’ятає душа про твердий рішенець,
хоч до льоту іще й не готова.
Обшугалась луска, біла суцвіть летить,
протяг тягне геть все, аж гуде порожнина,
тисне простір давкий, витискається мить —
пада в отвір наступна піщина.
Наполоханим пучкам не втримать тепла,
не зіпертися їм на поламані тіні,
та на кволу струну раптом сіла бджола,
щоб віддать їй останнє тремтіння.