…Вже очі ті, що так було привикли

Спускати погляд, тихі сльози лити,

Тепер метають іскри, блискавиці, –

Їх дикий блиск невже вас не лякає?

І руки ті, не учені до зброї,

Що досі так довірливо одкриті

Шукали тільки дружньої руки,

Тепер зводяться від судороги злості, –

Чи вам байдуже про такі погрози?

Уста, що солодко співали й вимовляли

Солодкі речі або тихі жалі,

Тепера шиплять від лютості, і голос

Спотворився, неначе свист гадючий, –

Що, як для вас жалом язик їх буде?..