Дивлюся на вогонь, як полум’я струмує,
по вигинах своїх він настрій мій формує:
сюди-туди хить-хить,
назад-вперед-угору,
горить душа, горить,
і полум’я — прозоре…
Хвилястий, як вода:
приплив-відплив у тілі,
лиш лущиться слюда
у горлі обвуглілім…
О люба, лебедій
хвилястим плином ліній —
випалюється лій
з долоней — білих лілій…
Оплавлюється скло,
і тане роговиця,
у вуха натекло
тягучої живиці.
О пагубо, палька,
пекельна полум’яність,
вуглина випіка
вже й спогади останні…
Обвуглений, у ніч
впаду, як головешка, —
не згасне на мені
твого вогню мережка.