Леся Українка

Вість з півночі

Таки недарма прилітав

Північний гість… Дивлюся ранком –

Вже заволочено серпанком

Сіреньким небо. Далі став

Помалу й дощик накрапати,

І вогким холодом до хати

Зайшов притихлий вітерець.

Щось охолонув молодець!..

Чи не сподобалась пустині

Його зальоти? Чи згадав

Далеку милу й заридав

Дрібними слізьми на чужині ?

Шепоче вітер в мокрім листі:

«Се ж я з твоєї сторони

Приніс оці плакучі вісті, –

Якої ще тобі луни ?..»