Пролітав буйний вітер над морем,

По безмірнім, широкім просторі;

Білі хвилі здіймались високо,

І знялися од вітру ще вище,

Загукали, як військо вороже,

Заглушили вони буйний вітер.

Пролітав буйний вітер в пустині,

По безкрайому, мертвому полі.

Закрутились пісковаті вихри,

Простяглись геть під небо високе,

Наче велети люті, страшнії,

І розсипались, впавши звисока;

Смерть покрила слід буйного вітру.

Пролітав буйний вітер край вежі,

Що стояла самотно на кручі,

Там знайшов він Еолову арфу.

Він шарпнув її довгії струни,

І всі струни озвалися співом,

Лагіднішим од вітру дзвінкого.

Буйний вітер замовк, пролетівши,

Але арфа ще довго бриніла…

1896