Великеє місто. Будинки високі,

Людей тих – без ліку!

Веселую чутно музику.

Розходяться людськії лави широкі,

Скрізь видно ту юрбу велику.

І все чужина! ох, біда самотному

У місті широкім!

Себе ночувать одиноким!

І добре, хто має к багаттю чийому

Склонитися слухом і оком.

То ж добрії люди мене привітали

В далекій країні,

Там друга в прихильній дівчині

Знайшла я. І моря красу споглядали

Не раз ми при тихій годині.

На тихому небі заблиснули зорі,

Огні запалали

У місті. Ми тихо стояли,

Дивились, як ясно на темному морі

Незлічені світла сіяли.

В широкім просторі губилося око,

А думка питала,

Де щастя шукать вона мала,

Любові й надії – у небі високо?

Чи в морі спокою б шукала?

Ні, думко! даремне в світовім просторі

Притулку шукати,

В безодню дарма поринати;

Любов і надія не в зорях, не в морі,

Між людьми поради питати!

Шукай, може, душу там знайдеш де щиру

І розум величний;

Де правди не згас промінь пишний,

Там треба шукати любові та миру.

Спокій же знайдеш колись вічний.