В тобі освячений, сполучений любов’ю,
та ще продовжений іменням, тихослов’ям…
Щока в щоку — глибокі дзеркала,
поміж якими сонечко пала…
Не розімкнути волокнистий час,
який помноживсь на любов до нас.
І простору пругкому під руками
ставати необхідно тільки нами.
Стужавіти йому на жмуток вати,
нам шовк блакитний легко видихати
і сповивать, мов кокон, в сповиток
букет весняних голосних квіток.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків…
Читати далі »