Павло Мовчан

В день молодого сонця, коли в росі трава

В день молодого сонця, коли в росі трава
й під голову лежачу вода не підплива,
коли очима в’яжеш повітря у вузли,
усі свої похибки безжально спопели.
Свою умовну міру, якою міряв світ,
усю свою зневіру, струмливий в жилах лід —
усе відкинь, зречися, махни на все крилом
і серце, наче списом, протни сухим стеблом,
бо як же жити далі, якщо в тобі нема
ні ґанджу, ні печалі, а чистота сама.

1981
Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.