Леся Українка

Україно! плачу слізьми над тобою

Україно! плачу слізьми над тобою…

Недоле моя! що поможе ся туга?

Що вдію для тебе сією тяжкою журбою?

Гай-гай, невелика послуга!

Чи я ж би такої бажала роботи?

Чи я ж би терпіла бридкі твої пута?

Багато у серці моїм і одваги, й охоти…

Та й я ж у кайдани закута!

Ох, сльози палкі – вони душу палили,

Сліди полишили огнисті навіки.

Ті жалі гіркії – вони мені серце зв'ялили!

Даремні для нього всі ліки.

Чи ж мало нас плаче такими сльозами?

Чи можем ми, діти, веселими бути,

Як ненька в недолі, в нужді побивається нами?

Де ж тута веселого слова здобути?

От знову ридання оті навіснії

У грудях мені закипають.

Ой доле! Невже сі ридання тяжкі голоснії

Отак надаремне лунають?

Говорять, що матері сльози гарячі

І тверде, міцнеє каміння проймають;

Невже найщиріші кривавії сльози дитячі

Ніякої сили не мають?