Леся Українка

Ти хотів би квіток на дорозі моїй?

Ти хотів би квіток на дорозі моїй?

Нащо сипати їх попід ноги?

Хай живуть вони в ніжній красі чарівній, –

я сама їх знайду край дороги.

До маленьких, низеньких сама нахилюсь,

до високих очима докину,

обережно та ніжно лицем притулюсь,

стрівши в білім убранні тернину.

Будуть шарпати одіж суворі гілки

і скривавлять колючками руки,

та гілкам не поможуть лагідні квітки,

ні, вони надгородять за муки.

Та й за віщо б ті квіти карали мене,

я ж не буду їх рвати руками,

ні під ноги топтати, мов зілля дрібне,

тільки злегка торкнуся устами.

Не плямив поцілунок мій зроду квіток,

чи то пишні були туберози, чи квітки,

що зродив найпростіший садок,

чи до краю вразливі мімози.

23.02.1902

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle