Леся Українка

Ти, дівчино, життям розбита, грай!

Ти, дівчино, життям розбита, грай!

Грай на оцих людьми розбитих струнах,

Ачей же так гармонії осягнеш,

Її ж було в твоїм житті так мало…

О, не вважай, що криком, а не співом,

Акорди перші залунають. Грай!

Адже й твоє життя так починалось.

Де ж потім ти взяла ті ніжні тони,

Що навіть злих людей до тебе привертали?

Ти їх знайшла в своїм розбитім серці,

Невже не знайдеш їх в розбитих струнах?

Грай. Ось оця струна зовсім порвалась,

Ти не торкай її, ся так ослабла,

Мов тятива в дитячім самострілі,

Торкнись її злегенька, ледве-ледве,

Вона озветься тихо, мов луна

Себе самої. Як рука натрапить

На ту струну, що ствердла від мовчання,

Шарпни струну безжалісно, потужно

І брязни в неї, наче на пожежу.