То вберу в троянди, то у сажу.
Світло чи пітьма тобі за тло.
А коли ж, кохана, врівноважу
Я в тобі людське добро і зло?
І коли нарешті зникне з хати
Докір, котрий смуток залиша?..
Мабуть, лиш тоді, коли кохати
Вже не вмітиме моя душа.
То вберу в троянди, то у сажу.
Світло чи пітьма тобі за тло.
А коли ж, кохана, врівноважу
Я в тобі людське добро і зло?
І коли нарешті зникне з хати
Докір, котрий смуток залиша?..
Мабуть, лиш тоді, коли кохати
Вже не вмітиме моя душа.
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »