Сонце ясне померкло, світ пітьма насіла,

Вшир і вздовж доокола сум ся розлягає,

Чагарами густими тьма вовків завила,

Над тином опустілим галок гамор грає.

 

Там, нещасен, думаю тяжко, мов могила

Серед степу опівніч сумненько думає.

Згадка в душі печальній тужно згомотіла,

Бо сплинули радощі, як Дністер спливає!

 

Нависло ясне небо чорними хмарами,

Тяжкими густі бори склонились тугами,

Зойкнули дуброви, і ліси застогнали.

 

Весело ми з тов гудьбов та й з тими лісами,

Мило ми з буйним вітром, з блудними марами,

Студена тая доля к серденьку припала.

До 1837