Маркіян Шашкевич

Бандурист

[Уривок з піснетвора „Перекинчик бісурманський"]


ПІСЕНЬКА 1

Бувало, весною, як ліс розів'ється

І чистими птичок гукне голосами,

Дуброва, як дівка, в цвітя прибереться,

Пчілка задзвонить лугами, полями,

Стадами весело заграє долина,

А в ріці рибонька аж носить водою,

З пісеньков із поля вертає дівчина,

Плугатар за плугом з довгою думою;

Бувало, весною, як голуб сивенький,

Із оком ясненьким, як око святого,

Під полов бандурка, в устах пісень много,

Щороку приходить Соловій старенький.

А всі го за батька рідненького мали:

Старії і діти, молодці й дівчата,

Як батька з дороги, всі єго вітали,

У селі му кожда своя була хата.

Бо й годен був того! Бувало, з'явиться,

Мов сонце на небі, заспіва, заграє,

То всякий веселий, о журбі й не сниться,

Бо ж то й нема пісні, як сей заспіває.

Заведе довгими думку голосами,

З-під могил, казав би-сь, холодочком віє,

Стиха поговорить з батьками-князями,

Старі молодніють, бо й сам молодніє.

Або ж і дівчатам коли заспіває,

Тьохкають серденька, бо він відгадає,

Що із миленькими говорять дівчата.

Дівча спаленіє, спустить оченята,

Зиркне по миленькім, очами питає:

«Де він придивився?.. Як він добре знає!..»

За тоє всякому припав до серденька,

Як до голубонька голубка сивенька,

За тоє го всюди звали Соловієм.

Пісні ж бо то, пісні! Таких ми не вмієм!..

 

 

 

ПІСЕНЬКА 2

Як гомін по лісі, звістка несесь мила:

«Іде Соловій наш! Нові несе пісні,

Пісні нечувані і думки незвісні!»

Радість у серденьку всякому зацвіла.

І вийшли назустріч, і ждали на мості.

Підходить, склонились, згомоніли: «Гості!»

До села проводять; всякого вітає,

О щастю, здоров'ю, родині питає.

 

* * *

 

Чого ж то у лузі головку склонила,

Відав, тучу чує березочка біла?

Чого ж то півець наш, чого він сумує?..

Видко, що з тяжкою журбою несеться,

Бо око стемніло, тяжко серце б'ється,

А на личку смуток — чи нещастя чує?

Йде селом, бувало, весело і сміло,

З хаткою, з деревцем кождим розмовляє,

Вдарить у бандурку, здрібненька заграє

Козачка чи шумку, аж згадати мило!..

А нині, як не той: клонить волос сивий

На грудь піснословну, журиться, сумує,

Мовчки поступає, пісеньку не дзвонить,

З дітьми ся не бавить — чи лихо віщує?

Чи жаль тисне серце за другом миленьким,

Може, за сестрою, за братом рідненьким?

Чи, може, ідучи з далекой дороги,

Ходом утомився і примучив ноги?

Не змучив він ноги, ходом не втомився,

Вчуєте, пташечки, чого зажурився.