Я так тягнусь до тебе
що стогін може лише мислитись
наче криничка у лузі —
не зауважений ніким
сам у собі й для неба
ти ж — в кожній крапці зримості
і слух скасовано задля стремління
туди до зглиблення
там де і «є» і де «нема»
ой розчинитись пучками губами
і втанути зомлінням в тебе
навіщо зір навіщо слух та мова
остання крапля розуму
задля благання — гасне
ти — всеприймаюча — потульно-незабута
твердим у плинне
схлипом ойкнуть в сутінь
щоб волокном шовковим
пройти і поснувати жили
й не визирати із твоїх очей
своїми —
а через тебе бачити себе
а через «ти» — єдине