Сосни — колони собору,
Небо — розписана баня.
В білій безмовності бору
Дятла ритмічне длубання.
Дятел — як попик, що носом
Мудрість длубає церковну.
Сонце освітленням косим
Схожість довершує повну.
Дятле! Молитви не треба
Із крижаного Синаю.
Сам я під банею неба
Вищу премудрість пізнаю.
Засіб длубання простого
Між сніговими дарами
Не розповість, що святого
Є у зимовому храмі.
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »