Сосна, мов шлях, припала пилом,
траву торішню тінь палила,
і довкруг дерева ходила
стара шкапина односила.
На дереві, на кінській шерсті
відбилася безбарвність дня,
через подвір’я бляклі персні
котились глухо навмання…
В таку годину хліб черствіє,
у запічку сльозіє сіль,
і чисте дзеркало старіє,
підбивши непомітно біль.
В таку годину пий хоч крейду,
розведену на молоці,
допоки осінь не перейде
з мірильним циркулем в руці…