Леся Українка

Сонет

Натура гине – вся в оздобах, в злоті, –

Останній усміх ясний носила

І краскою непевною пала,

Немов конаюча вродливиця в сухоті.

Недавно ще була вона в турботі,

Жила і працею щасливая була;

Тепер останнії дарунки роздала

І тихо умира… кінець її роботі!

Спокійно умира і листом покриває

Росинки білії, ті сльози самотні

Від сонця ясного і від людей ховає.

Натура ллє ті сльози таємні

Того, що хутко ляже в смертнім сні,

В холодній, білій сніговій труні.

4 – 20 листопада 1890