Сонечко встало, прокинулось ясне,

Грає вогнем, променіє,

І по степу розлива своє світлонько красне, –

Степ від його червоніє.

Світлом рожевим там степ паленіє,

Промінь де ллється іскристий,

Тільки туман на заході суворо синіє,

Там заляга він, росистий.

Он степовеє село розляглося

В балці веселій та милій,

Ясно-блакитним туманом воно повилося,

Тільки на хатоньці білій

Видно зеленую стріху. А далі, – де гляну, –

Далі все степ той без краю,

Тільки вітряк виринає де-не-де з туману;

Часом могилу стріваю.

В небі блакитнім ніде ні хмаринки, –

Тихо, і вітер не віє.

Де не погляну, ніде ні билинки,

Тиха травиця леліє…