(З циклу «Іменники»)

Порідшав сніг. Крізь білу тканину
враз проступили нечіткі
хатки, зіщулені селянки
і білі верби хилиткі.
Кого вони чекали з ночі,
що побіліли, як стовпці,
чом в захололі їхні очі
трусились снігу пластівці?
Чом вони подих тамували,
до дня обернені лицем,
чому лиш я один як палець
ішов забитим путівцем?
Чи ж годен я сказать хоч слово,
щоб заперечить німоту,
чи ж обійти їх чистим полем,
проклявши снігу гіркоту?