Леся Українка

Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися

Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися,

поле і гай у серпанки тонкі повилися,

марево біле покрило і річку, й сагу,

вітер з полудня несе без кінця ту югу.

Світло сліпить, та не грає веселе проміння,

вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння.

Так у розлуці з тобою кохання моє

світить і смутить, буяє й життя не дає.

15.08.[1904], Зелений Гай