Скажи мені, які у тебе очі? Ідуть літа.
Ловлю себе на тім,
Що образ твій, мов свічка серед ночі,
Вгасає в ореолі золотім.
Скажи мені, які у тебе руки?
Наснись і вгаслу пам’ять розбуди.
На протилежних берегах розлуки
Два вогнища, два серця, дві біди.
Скажи, з дубів так само облітає
Торішній лист у гомін ручая?..
Лише про душу я не запитаю —
Бо відчуваю, вірую: моя.
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »