Що за диво, що за нове чудо!..

Перед світом у святу неділю

Вельми дивний сон мені приснився,

Що немов я опинився в Римі,

Там я бачив Колізей і Форум,

Капітолій і Тарпейську скелю,

Звідки давні римляни невдячні

В діл спихали чесних патріотів.

Та те все мене не вдовольнило,

Бо хто бачив Святоюрські вежі,

Староруські Золоті Ворота, –

Що для нього Колізей і Форум,

Капітолій і Тарпейська круча?

Що нам римські цезарі й герої?

Таж прецінь у нас князі бували !

Але далі: Ватікан я бачив

І отця святого в Ватікані.

Але й то, панове, ще не диво.

То ж би навіть і у сні був сором –

Бути в Римі та не бачить папи!

Вище всіх червоних кардиналів

Він сидів у ясних, білих шатах.

На подушці оксамитній долі

Спочивала золота пантофля.

Різних націй вірні католики

На колінах лізли до престолу,

Цілували золоту пантофлю,

Отже, й я поліз услід за ними –

Най же й русин буде так, як люди!

Річ святу поцілувавши тричі

(Один раз тому, що батько в плахті),

Я поглянув на святе обличчя

І зненацька скам'янів від дива –

Хоч у сні ніщо нас не дивує,

Але ж то було всім дивам диво:

Я побачив руськеє обличчя,

Римською тіарою вінчане!

Боже мій! та я його так часто

Зустрічав у львівськім семінару!

Він пізнав мене і так промовив:

«Повернися у свою країну,

Понеси їй звістку благодатну,

Що віднині кожний вірний русин

З ласки бога станеться безгрішним,

Тільки мав всім властям коритись.

"Ніість бо власті, еже не от бога».

(Тут я нишком усміхнувсь, панове:

Вже цього він міг би нас не вчити!).

А хто хоче просто йти до раю

І в вінці, як мученик, сіяти,

Той повинен прочитати пильно

Цілий річник «Руського Сіона».

(Тут, не знаю, чи й признатись, браття,

Защеміло трошки в мене серце).

Окрім того, я заповідаю

Вірним всім піти в похід хрестовий

Проти всіх плюгавих, одчайдушних

Сіячів ворожих, бридких впливів,

Їх нам треба нищить без пардону!

Буде вам за сеє рай на небі,

На землі ж то поки що ще тайна…»

Тут я крижем впав перед престолом,

Хтів промовить щось, але прокинувсь

І покликнув голосом великим:

«Гей, на бога, милі руські браття,

Хоч би всій нам згинути судилось,

Мусим мати свого кардинала!

А вже сам він дійде до престолу».

Вже ж бо сон мій не зовсім даремний,

Бо казала так моя бабуся

(То ж була сама народна мудрість):

Сон, що сниться у неділю рано,

Зроду-звіку не минає здарма.