Що з нами трапилось?
Дощу не помічаю…
Куди ж ми квапимось?
У далечінь безкраю…
У грудях сміх;
Дзвенять лункі колеса,
В ковтку повітря
Далечінь воскресла.
Услід за нами двері не риплять,
Не брижиться дзеркал холодна гладь.
Не котиться куляста помела
Мандрівником від міста до села.

Чим далі мандри, тим стрімкіший хід,
Вода м’якіша, ширша білий світ,
Тонкіші стіни, хата нижча в стелі,
Де в крейді день відбився превеселий…
Чи спинимось, чи станем на порозі,
Аби послухать вічність? Чи в спромозі
Спинити кров, що міря нам хвилини
По спалених у серці крапелинах?
Чи зможемо збудить в собі минуле,
Якщо воно не мертве, а заснуле?