Що з нами діється, коли трава
У стрілку випинається з коріння
І оживають квіткові дива —
Сонцепоклонники від сотворіння?
Я змалечку живі слова збирав,
Що розсипали пращури зелені —
Неначе кров моя і соки трав
Злились в невидимій астральній вені.
Отож, як тільки верби молоді
На вітрі вчаться котики тримати —
Я почуваюсь так, немов тоді,
Коли. сестричку народила мати.
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »