Що ми знаємо про вічність
чи про обшири чуттів?
Дні змарновані потічні,
а робочі дні — густі.
Справді, з чого її солод
і чому він нетривкий,
звідки носять світло бджоли —
краплі знань — у стільники?
І вбирає нас навіщо
простір безліччю зіниць,
ще й печатає навічно
в стільниках лунких криниць?
Все це чиниться взаємно,
незбагненно повсякчас…
Розчиняємось щоденно
в світі ми, а світ — у нас…
Та одне лиш незникоме,
нерозчинюване, ні:
безконечний крику промінь,
радість праці навесні.