Леся Українка

Сфінкс

Колись давно, під сонцем полудневим,

Серед мовчазної розлогої пустині

І розпачливо-мертвого простору

В душі раба, що зріс в тяжкій неволі,

Вродилась мрія і запанувала

Над ним, своїм творцем, потужно й міцно,

Міцніш від влади сильних фараонів.

І наказала мрія взяти камінь

З гарячих скель лівійської пустині

І з нього витесать дивну подобу

На вічну загадку вікам потомним.

І став тесати раб гарячий камінь,

І все було палким в годину творчу:

І небо, і земля, і камінь, і різець,

І серце майстра; мов гарячий присок,

Летіли з-під різця уламки дрібні.

І згодом на розпеченім піску

З'явився твір, немов жива потвора:

Ліниве тіло лева простяглеся,

Мов спекою пригнічене в полуднє,

Та загадкова людська голова

Здіймалась гордо і дивилась просто

Камінним поглядом поперед себе,

А на устах був усміх зловорожий.

Той погляд і той усміх був страшніший,

Аніж убійче сонце у пустині.

І та потвора стала в людях богом,

Їй будувалися просторі храми

З важкими колонадами; а барки,

Убрані лотосом, несли їй жертви.

Легенди почали складать про неї,

Закрашені у густу барву крові;

Співали їй свої пісні поети,

А вчені будували піраміди

З книжок, що мали загадку вгадати

Очей таємних і ворожих уст.

Там списані були усі імення

Тої потвори: Сонце, Правда, Доля,

Життя, Кохання і багато інших.

Та краще всіх пристало слово: Сфінкс –

Воно таємне, як сама потвора.

24.07.1900

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle