Серп виткався на ржавім полі
і впав раптово на снопи;
розтявши лінію недолі,
він поле кров’ю окропив.
Спинився жнець на краю думки,
спроквільно спину розігнув
і різонув навідліг лунко
по стеблах спеку навісну.
Зерно розбризкалося приском
по чорній стриженій щоці;
серп скрапував червоним блиском,
пручаючись у кулаці.
Очима вимірявши шлях,
наклавши серп на небокрай,
жнець біг і біг по колосках,
щоб вкраять сонця коровай.
А спека — назирцем, невпинно,
аж спорскували з язика
пекучі розсипи калинні,
згоряючи на остюках.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків…
Читати далі »