Під терасами моря їх чекали руїни і скіфське минуле,
широчезнії східці, врізані в чорний граніт,
і череп’я вождів, що жили у минулім,
що жили для кривавих бучних перемог.

Ящірка і трава поснували контрфорси підйомів.
Вигорає на сонці глина руда, наче кров.
Чути стукіт копит, і посвист нагайок, і стогін —
та пощезлі віки озов свій подають із землі.

А над часом, над руйнищем, над завзяттям лопатним,
над невольничим плачем, над сріблом і злом сипким
гей, як широко, лунко й далеко — до моря —
із грудей молодечих наш спів:
«Ой, високо-високо-о
клен-дерево од води…»