Народе мій, ясирнику татарський,
Невольнику турецький найдорожчий!

Народе мій, єхидний панський слуго
І польської герою темний слави!

Народе мій, недоуку латинський,
Товаришу московської темноти!

Почез єси в літописах чернечих,
Не згадують воювники про тебе.

Їдять тебе твої сусіде мовчки
І за твоє невольництво не платять.

Пропало вже й єхидство в тебе в серці,
Герой же ти хіба над жидовою.

Не учишся ні в греків, ні в латинів,
Темн?отою і москаля соромиш.

***
Народе мій! що нам тепер почати?
Невже вовіки будеш спати й спати?

Народе мій! прокинься на хвилину
Та подивись по-людьски на Вкраїну.

Народе мій! зорім очима поле,
Нехай на нім не корениться горе.

Ми думками те поле заволочим,
Од Вісли до Кубані слізьми змочим...

А що ж ми там для правнуків посієм,
Коли й шептать одно 'дному не смієм?