Придобно живу під листком, наче пташка:
відкрито-зелена селитьба моя;
щоденно листок шелестить для острашки,
звивається поруч піщана змія…
Хитається гілка — оселя кленова,
на вітрі танцює: хить-хить та хить-хить,
нема супокою — душа колискова
із прірви у прірву летить.
Чи в прокиді втіха, якщо в колисанні
проходять зраховані ночі і дні?
Якщо кожен смуток і радість — останні,
хоча випадали не вперше мені.
Хвилясто дихну, і листок ворухнеться,
відкривши на мить глибочезну блакить;
і хтось запитає: — Ну як там живеться?
Чи стане снаги, аби лет пережить?