Страхи та химороди ночі
над головою туп-тупочуть…
Чого ж вони від мене хочуть?
Коли я сам сиджу, як страх:
сніг замість пташок у руках
і благувато все хихочу…
На всю стіну у мене втіха:
ходи, малюй обличчя віхол
або ставай на повен зріст
і сам себе приймай, ти гість.
Пташок пусти, налий в пластмасу
води важкої… або гасу
і все, що думав, — спопели,
а на тім місці знайдеш з часом
маленьку грудочку смоли.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків…
Читати далі »