Леся Українка

Порвалася нескінчена розмова

…Порвалася нескінчена розмова.

Тремтить вона, мов порвана струна,

В моєму серці. Від одного слова

Розкрилася в душі моїй труна.

Повстала туга, сном важким приспана,

Повстала велетом і досягла до хмар,

Жаль запалав, прибоєм океана

Загомонів його страшний пожар.

Ох, той пожар у других будить силу,

Ту, що Бастілії тиранів розбива,

Що визволя з кайданів волю милу, –

У мене будить він слова, слова!

Товаришу! не можу я мовчати,

Лежить таке прокляття на мені,

Що мушу тугу словом зустрічати:

Вони дзвінкі, мої думки сумні.

Часи глухонімії не заглушать

Дзвінких думок, вони бринять, бринять, –

Отак невільники руками ледве рушать,

Як на руках кайдани задзвенять.

І там, де на всьому лежить печать мовчашм,

Де стримані і скарги і пісні,

Де здавлені прокльони і ридання,

Вість людям подають кайдани голосні.

Нехай же дзвонять голосно кайдани,

Не буду заглушать. Коли б могли

Вони збудить луну і розтроюдить рани

В серцях людей, що мохом поросли;

Коли б могли вони тим людям нагадати

Про поневолених, замучених братів,

Посаджених поза залізні грати,

Відданих в руки навісних катів.

Коли б кайданів брязкіт міг ударить

Перуном в тії заспані серця,

Спокійні чола соромом захмарить

І нагадать усім, що зброя жде борця;

Коли б та зброя здійнялась до бою,

Загомоніла б так, мов туча градова, –

Тоді б замовкли вже самі собою

Кайданів брязкіт і такі слова.

14.07.1898