Леся Українка

Pontos Axeinos

При березі гори в жалобі,

снігами лямовані хмари

всі чорні, мов покрив на гробі,

під ними узгір'я, як мари…

Така тут земля. А на морі…

Чайки якось хижо кигичуть,

злу радість я чую в тім хорі,

мов згубу на нас вони кличуть.

Рипить корабель, стогне тяжко,

здригається, наче конає,

угору здіймається важко,

ще важче уділ поринає.

Маленький гурток подорожніх

притих, не почуєш і слова,

лише по каютах порожніх

іде якась жаска розмова.

То вітер часами закине

з віконечка снігом-крупою

і в двері покинуті лине,

злий холод несучи з собою.

День, вечір, ніч, ранок – все біле,

все тьмяне, ні темне, ні видне:

за хмарами сонце зомліло,

від місяця мла тільки блідне.

Мандруємо вогким туманом

назустріч сліпій сніговиці…

Так линуть малим караваном

у вирій запізнені птиці.

16.01.1911 р. Чорне море, попід Анатолійським берегом