Поєдную з безмежністю буденність,
з незримим рухом вітру — сталість гір,
тепло хвилясте — з поглядом зеленим,
з блакиттю неба — глибину сузір.
Слова твої поєдную з думками;
ані шпаринки — все життя всуціль
залите вщерть червневими медами:
засолодили і приспали біль…
Оскома приспана з губ злизана лестивістю,
і погляд входить в погляд, як вода,
але душа вчуває зору кривості
і прагне швидше випурхнуть з гнізда..
Десь щось не так… Чи звузивсь отвір зору,
чи погляд мій об сутінь пощербивсь,
дивлюсь крізь тебе, мов крізь шкло прозоре:
твій образ нагло збільшивсь й відступивсь.
У твоїм лоні, виповненім світлом,
побачив я, як вільно плавав плід,
і він єднав зі світлом поцейсвітним
весь потойсвітньо-невичерпний рід.
Крізь мене нитка боляче й незримо
назад соталась, ткалася вперед,
крізь очі теж снувалась нитка… диму…
а на губах червневий танув мед.