Понад водою птах стеливсь,
понад водою голубою
ширяв уже пожухлий лист
і застив літо сам собою.
Вода засмучена була,
бо скаламучена дощами;
в ній мокло білих два крила,
що небо зменшили над нами.
Відбитий прохолодний день
дививсь на вимиті обличчя,
не віднаходячи ніде
слідів минулого величчя.
Погнуті списи комишу,
і хвиля, здрібнена на скалки,
і згорнуто у дупла шум —
там сплять передсвітом три мавки.
Лише незмигно з глибини,
де ледве мріли куширища,
дивилось поглядом ясним
веселе сонячне очище.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків…
Читати далі »