Щербиться, лункішає капіж,
прояснена просвічує калина,
і що не крапля — пада срібний гріш,
і що не слово — з гілки ягодина…
Дозріло все, наповнилось ущерть,
вода в губах ледь-ледве не схлюпнеться…
Завершується літа круговерть,
ось-ось і холод біло усміхнеться.
Твердіша, в бильця вглибившись, рука,
стиска промиті часом волокнини,
в суглобах цвяхів млявість виника,
підступна цвіль промацує щілини.
А дощ іде,
проціджений, прямий,
дуднить нудотно змилена покрівля…
Ще день, ще два, і сизий птах зими
натрусить в ноги лагідного пір’я.