Здоров будь, Пушкін мій, землі орган могучий!
І ти, морська глибінь, і ви, одеські тучі!
Я тут у вас в гостях, і всім я вам радий.
Не гнівайтесь за сміх: іще ж я молодий.

Залузаний бульвар. Бульчить калюжна плавань.
І Пушкін на стовпі - пливе у грязь, як в гавань.
Куди ж ти, підожди! - не хоче говорить.
Внизу сирени рев і море бурунить.

То ж вдячнії сини невдячної Росії
поставили його... плечима до стихії.
Стій боком до людей, до многошумних площ;
Господь стихи простить і епіграмний дощ...

Ах, море і поет! Та хто ж вас не боїться!
Свободи чорний гнів. І блиск, і гарт, і криця.
Поетом будь добро: помреш - то од свобод
все боком ставлять нас, щоб не впізнав народ.