Леся Українка

Ой, здається – не журюся, таки ж я не рада

Ой, здається – не журюся, таки ж я не рада,

чогось мені тяжко-важко, на серці досада.

Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя,

зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя;

а я той цвіт позриваю та сплету віночка,

кину його, червоного, в воду до поточка:

пливи, пливи, мій віночку, до самого моря,

може, буря тебе втопить, чи не збудусь горя.

Ой розбила вінка буря, таки ж не втопила,

а від нього синя хвиля геть почервоніла.

Гірка вода в синім морі, гірко її пити;

чом я свою досадоньку не можу втопити?

Буркут, 20.08.1901