Ой піду я в бір темненький, там суха смерека,

як розпалю ясну ватру, видно всім здалека.

Запалала при смереці смолова ялиця:

горить моя досадонька, мов сухая глиця.

Розбуялась досадонька з вогнем на просторі,

розсипала палкі іскри, мов яснії зорі.

Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка,

та як влучить в саме серце, – доле ж моя гірка!.

Лежи ж тепер, досадонько, тут у серці тихо,

буду тебе колихати, чи не присплю лихо.

Притулишся до серденька, мов дитина рідна,

буде тобі з мого серця колиска вигідна:

що раз вдарить кров живая, колиска шибнеться…

Ой спи, дитя, вдень і вночі, поки серце б'ється!..