Ой, наковталися горя ми,
Начудувались химерами!..
Дихати хочу зорями
І захмеліти озерами.
Згиньте, недобрі привиди,
Беріївські прислужники!
А шахраї та паливоди,
Йдіть прибирати нужники.
Цю материнську планету ви,
Кров’ю і потом напоєну,
Дайте любити поетові,
Дайте любити воїну!
Дайте любити, леліяти
Пішому й славному вершнику —
І по-земному мріяти,
І по-небесному вершити.
Дайте упитися вродою
Гордою та щасливою…
Дихати хочу свободою,
Сонцем хмеліти над нивою.
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »